Untitled AI art by @resourceful-elm3

Не співав вечорами тобі під гітару, Не вимучував вірша в безсонні ночей… Просто аж поринав, ніби в озеро, в пару Дивовижно-небесних, ледь сірих, очей. Шаленіючи ти на вустах тріпотіла – Забивало аж дух, так бентежно п’янка, – А душа аж летіла… Й до ніжного тіла Пустотливо й жагуче тягнулась рука. Та хіба ж тут до рим, та хіба ж тут до віршів, Коли словом: «Люби!» – захлинається ніч, Коли місяць-лукавець промінчиком пише, Підглядаючи в шибочку, щось на стіні? …Я від тебе ішов у рожевий серпанок, Соромливо шарілося небо услід… І здалося мені: це не просто світанок – Це прокинувся цілий закоханий світ.